Як бучачани вшанували пам’ять жертв Голодомору

     25 листопада вся країна вшановувала роковини пам’яті жертв Голодомору – геноциду 1932-1933 років. “Це наша спільна пам’ять, – розпочав мітинг-реквієм у Бучачі ведучий, – спільний біль. Бо немає в Україні сім’ї, яку б не зачепила ця трагедія”.

 

 

 

 

 

      Кілька слів про ті страшні часи… Мільйони українців замучили голодом не просто так. Це було свідоме винищення національних традицій, моральних підвалин та духовних цінностей. Усі ті вбивства голодом були добре продуманою та замаскованою каральною операцією. У селян відбирали вирощене ними зерно. Численними обшуками і штрафами забирали останні крихти хліба. На початку 1933 року разом із забороною виїзду з охопленої голодом республіки українці втратили останню надію на порятунок. Одночасно, здійснювалася зачистка українських інтелектуалів та української мови. Але навіть голодомор не зміг зломити народу, люди не втратили гідності та віри. Крізь голодомор та страждання, вони пронесли любов до України та надію на краще життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

Біля пам’ятного знака загиблим від політичних репресій та церкви Покрови Пресвятої Богородиці священики відправили панахиду за всіма жертвами, яких винищили голодом у ті страшні роки. “Ми споминаємо 75-ту річницю страшного злочину радянського режиму проти українського народу, який забрав життя, за приблизними підрахунками від семи до десяти мільйонів людей, – зазначив о. Микола. – Український народ зберіг у своїх серцях пам’ять жахливу трагедію і цьогорічним листопадовим відзначенням ми віддаємо належну шану своїм загиблим землякам”. 

 

 

За словами очевидця тих подій Володимира Васильовича Могильницького, в Україні в минулому столітті відбулося дві надзвичайно трагічні події: в 1932-1933 роках і в 1946-1947 роках. “Я пережив голодомор. Це був явно геноцид проти українського народу. Коли в кінці 1932 року від неселення було забрано все до останньої крихітки. Були введені якісь ідіотські податки навіть на картоплю, яку вивозили з підвалів, закагатували і вона потім зігнила, але люди не могли нею скористатися”. Розповідав Володимир Васильович і про постійне відчуття голоду, холоду, і про випадки божевілля, канібалізму, коли збожеволіла від голоду мати, готували їжу з тіла власної дитини. Зазначив, що пізніше створені колгоспи були наче гетто для бідолашного населення, а руйнування церков було нищенням духовності української нації.

 

 

Вшановуючи всіх жертв Голодомору, містяни долучилися до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції “Запали свічку пам’яті”.

 

Леся Ю.

ДЯКУЄМО ЗА ТЕ, ЩО ВІДВІДАЛИ НАШ САЙТ, ЗА ДОВІРУ І ЗА УВАГУ!!!
Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність розміщеної інформації, і не має можливості перевіряти достовірність розміщеної інформації.
Думка редакції сайту може не співпадати з думками авторів статей, чи коментарів.