Американка, яка говорить українською

Багато хто знає Керолайн Кауфман як американку, яка організувала та сама безпосередньо брала участь у прибиранні Стрипи. До того ж, більшість людей навіть не уявляють, що ця дівчина живе у Бучачі та викладає англійську у другій школі і ліцеї. Ми вирішили поспілкуватися з Керолайн – волонтеркою Корпусу миру та дізнатися як вона призвичаїлася до життя у нашому місті та вивчила українську мову.

 

Чому саме Україна? І чому саме Бучач?

– Обидва варінти я не вибирала, – розповідає Керолайн. – Щоб краще зрозуміти процес вибору, потрібно розпочати з того, що Корпус Миру – це організація волонтерів, які хочуть 27 місяців працювати за кордоном. Три місяці – тренінг і два роки служби. Головною справою є навчити англійської мови. Є також люди, які працюють над поширення громадського молодіжного розвитку. І я спершу обрала або Ефіопію, або Гану – екологічне навчання, бо це дуже поширено в Африці і вони хочуть волонтерів, з якими можна набувати знання про екологію. Коли я подала заявку, мені запропонували поїхати в Україну. Я погодилася, адже ніколи навіть не думала про Україну, але мені стало цікаво і дивно (сміється). Я навіть давала інтерв’ю з Америки телефоном дві години. А потім купила велику і теплу куртку, бо у нас в Нью-Мексико і Каліфорнії холодно всього два-три дні, а тут два-три місяці. Отже, волонтери не вирішують, куди вони поїдуть працювати.

 

Перше враження про наше місто і перша людина, з якою познайомилась у Бучачі.

– Щоб до конкретного міста чи установи приїхав волонтер, потрібно надіслати заявку, а також вибрати представника. У Києві мене зустріли дві вчительки. Потім відбувся тренінг у Чернігові, звідки я приїхала подивтися на Бучач. Після тренінгу я приїхала сюди знову, познайомилася з учнями.

 

Проживання у новому місті. Як це було?

– За умовами волонтерства, перших півроку потрібно жити в україномовній сім’ї. І я жила в однієї жіночки, вона навіть готувала для мене. Але мені краще, коли харчуюся так, як звикла. Українські страви смачні, але одразу важко звикнути до української кухні. Мені сподобалося жити з сім’єю, вони всі чудові, але мені  легше виконувати свою місію, жити та харчуватися наодинці. Окрім роботи в Бучачі, також займаюся з дітьми в Тернополі, відвідую різноманітні табори, університет, моя подруга там живе.

 

Призвичаєння до умов та людей.

– Реальність умов виявилася навіть кращою, ніж я очікувала, тому звикати до Бучача було неважко. Важко було призвичаїтись до людей, адже це абсолютно інший спосіб взаємодіяти: з чого тут сміються, як говорять, чекають в черзі і не чекають в черзі (сміється), жести, міміка і навіть інтонація з якою говорять.

 

Про бучацьких, та й загалом українських дітей…

– Наприклад, в Америці діти не роблять як тут. Маю на увазі, що вони в школі чемні, не галасують, не бігають, а тут вони не мають золотої середини в поведінці, вони або чемні, або як божевільні бігають і кричать. Вони не можуть трошки гратися, трошки слухати, трошки вчитися, з ними важко робити щось в міру, їм важко переключатися між іграми і навчанням. Дуже люблю уроки, що містять в собі ігри, поєднання різних видів діяльності, але тут мені це важко, важко захопити їхню увагу швидко.

 

Вивчення української…

– Майже 20 місяців я вчилася української. Але основні знання здобувала разом з іншими волонтерами під час тренінгу в Чернігові упродовж трьох місяців. У моїй групі було п’ять американців і вчитель української мови. Ми вчилися мови зранку до вечора. Наша група вибрала  вчителя української, який не розмовляв англійською. Цей інший спосіб дозволяє у мінімально короткий термін вивчити більше. Окрім того, я вчу українську кожного дня.

 

Думки щодо покращення/ пришвидшення вивчення англійської

– В Україні люди думають, що потрібно все робити без помилок. Навпаки, вони дуже важливі, навіть найважливіші в навчанні. Не потрібно відволікатися на правильність чи неправильність чогось. В Україні учні бояться робити помилки, взагалі. Навпаки, потрібно сформувати впевненість в учнів, мотивацію. Я не маю спеціального способу для вивчення мови, все залежить від кожного індивідуально. Але якщо будуть помилки, то ви зможете вчитися, плюс, потрібна мотивація.

 

Освіта та плани на майбутнє…  

             – Закінчила бакалаврат з охорони навколишнього середовища, еколог, іншими словами. Після того, коли повернуся до Америки, хочу вступити на магістратуру, але мрію працювати з людьми, замість просто рахувати скільки кілометрів тече річка. Мене цікавить живе спілкування.

 

 

Також мало кому відомо, що Керолайн прихильник ранкових пробіжок. І неодноразово наші журналісти бачили її за цим заняттям. На згадку про біг і бучацьких залицяльників, Керолайн жартома  сказала, що вони не можуть її наздогнати.

 

До речі, Керолайн дуже дивувалася, чому ми так наголошуємо на тому, що вона знає українську, адже, як вона казала, в Україні є багато американців, які знають нашу державну мову. А ми, з точки зору того, що деякі краяни, які сидять у владних верхівках, ніяк не можуть скинути корону з голови і таки навчитися розмовляти солов’їною, ніяк не можемо звикнути, що є таки ще у цьому світі люди з великої літери, які поважають чужу країну.

 

 

 

Розмову підсумувала Леся Ю.

ДЯКУЄМО ЗА ТЕ, ЩО ВІДВІДАЛИ НАШ САЙТ, ЗА ДОВІРУ І ЗА УВАГУ!!!

КОМУСЬ БУЛО Б ВИГІДНО, ЯКБИ МИ МОВЧАЛИ!

Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність розміщеної інформації, і не має можливості перевіряти достовірність розміщеної інформації.
Думка редакції сайту може не співпадати з думками авторів статей, чи коментарів.