Язлівець: про ще одну домівку родини Бучацьких

Прямуючи до Язловецької фортеці, дух захоплює від серпантину звивистої дороги, невідомих поворотів та густого лісу, який оточує все навкруги. Лише подекуди видніють житлові будиночки. Така амфітеатрова схема розміщення вулиць дуже нагадує Бучач. До речі, у XIV ст. після спорудження тут замку, сюди переїхала одна з гілок родини Бучацьких, які вже пізніше стали Язловецькими.

 

 

Головний вхід, Ви не повірите, на рівні другого ярусу, до якого, найімовірніше підводив дерев’яний відкидний міст, який і зустрічав усіх чужинців. Сьогодні ж, навіть важко собі уявити, як саме через цю арку до фортеці потрапляли люди з возами та різноманітним крамом. Дух захоплює від неймовірних лісистих краєвидів із стін укріплення. Подейкують, що до замку колись навіть припливали кораблі, саме тому схил гори такий стрімкий. У підніжжі цієї гори тече річка Вільхівець, але вона вже не настільки повноводна, щоб приймати морських гостей.

 

 

 

Увійшовши до фортеці, спершу важко зорієнтуватися що, як і де. Але, зачекайте, пройде кілька хвилин і Ви звикнете до величезної кількості півкруглих добре вимурованих арок. Осягнути одразу весь масштаб цього укріплення важко, адже після того, як замок вже не користувався популярністю серед місцевих мешканців, він почав, у прямому сенсі, ховатися від людських очей. Дерева та трави стали надійним захистом від чужого зурочення. Навіть зараз здається, що він не надто хоче видавати свої таємниці, хоч тут і тривають відновлювально-реставраційні роботи.

 

 

 

Зрештою, бажання заглянути у кожен закуток перемагає і дослідницька цікавість веде до темних підземель та замкових кімнат. Тут одразу хочеться знімати якийсь історичний фільм чи навіть писати історичний роман. А вигадувати багато не потрібно, адже сюди щодня навідуються туристи, які можуть стати чудовими прототипами головних героїв.

 

 

 

Поблукавши загадковими кімнатами, вирушаємо до загадкового П-подібного будинку, який біліє внизу. До речі, він дуже цікаво побудований, адже ліва сторона – більш сучасна, європейська, а права – “пахне” радянським союзом. Виявляється, що це колишній палац Понятовських, а тепер тут монастир Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – зліва, а праву частину будівлі займає реабілітаційна лікарня.

 

 

 

 

 

 

 

 

За монастирем посаджений сад, прямуючи через який, можна дістатися до гробниці Сестер Непорочиць. Повертаючись до замку, просто неможливо не помітити прекрасні різьблення, що збереглися на вхідній арці. Так і хочеться дотокнутися до шматка історії, який важкою працею на камені увіковічнювали майстри.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І знову час вирушати. Дорога кличе. Знову ці звивисті та нарівкруглі серпантинові повороти буритимуть та хвилюватимуть уяву, мовляв, що ж ми побачимо далі: чи стару криницю ще довоєнних років, чи загадкового незнайомця, який просто снуватиме вулицею, а чи велотуристів, які прямуватимуть до Бучача…

 

 

 

 

Леся Ю.

ДЯКУЄМО ЗА ТЕ, ЩО ВІДВІДАЛИ НАШ САЙТ, ЗА ДОВІРУ І ЗА УВАГУ!!!
Редакція сайту не несе відповідальності за достовірність розміщеної інформації, і не має можливості перевіряти достовірність розміщеної інформації.
Думка редакції сайту може не співпадати з думками авторів статей, чи коментарів.